• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• УКРАЇНА ПОНАД УСЕ!
• Наша славетна історія
• - Російсько-українська війна

РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКІ ВІЙНИ:

Кремлівська пропаганда стверджує, що українці та росіяни - братні народи, які ніколи не воювали. А якщо й воювали, то українці завжди зазнавали поразок від московії. Цей міф досить легко спростувати…

Східні походи Святослава Хороброго (964–966 роки)

Перша війна Київської Русі з північно-східними союзами племен мала на меті заволодіти торговими шляхами, що проходили по річках Волга і Дон. Ними володів Хозарський каганат- держава, столиця якої Ітиль була на Волзі в районі сучасного російського міста Астрахань.

У 964 році князь Святослав Ігорович із військом попрямував до річок Оки та Москви, де серед боліт жили предки сучасних росіян - племена в’ятичів, які платили данину хозарам. Святослав Хоробрий приєднав ці землі до Київської Русі, змусивши в’ятичів платити данину собі. Після цього військо Святослава рушило по Волзі, атакувало та спалило столицю Волзької Булгарії - Великий Булгар (тепер у Татарстані). Атака була настільки відчутною, що столицю Булгарії після того довелося переносити в місто Біляр.

Наступною ціллю київського князя стали землі буртасів (тобто мордви, союзів племен фіно-угорських народів Поволжя). Знешкодивши данників кагана - в’ятичів, булгарів і буртасів - Святослав Ігорович позбавив їх можливості взяти участь в обороні Хозарії.

У поході 965 року проти Хозарії, за підтримки найманців - огузів і печенігів, Святослав зруйнував хозарське місто Саркел на річці Дон та пограбував хозарське місто Керч у Криму - встановивши контроль над торговим шляхом по річці Дон. Згодом руси знищили хозарську столицю Ітиль та Семендер (тепер - місто Махачкала в Дагестані).

Східні походи Святослава знищили Хозарський каганат, із залежності від якого слов’яни визволялися понад століття, та змусили багатьох предків сучасних росіян платити данину Київській Русі. Держава зі столицею в Києві запанувала на торгових шляхах з півночі на південь через степ і Чорне море. Окрім того, походи Святослава призвели до значного розселення слов’ян у межиріччі Дніпра й Дону. Згодом, у 981–986 роках, успіхи батька закріпив київський князь Володимир Святославович, наново обклавши даниною хозар, в’ятичів (предків росіян) і радимичів (предків білорусів).

За матеріалами АрміяInform

Перемога над військом Юрія Долгорукого (1151 рік)

Після розділення Київської Русі між синами Володимира Мономаха у 1125 році Юрій Володимирович Долгорукий отримав у володіння північно-східну Русь. Осів у місті Суздаль і зробив його столицею окремого князівства, де у 1147 році заснував москву.

Після смерті князя Всеволода Ольговича кияни запросили на княжіння Ізяслава Мстиславовича. Але це не сподобалося іншим претендентам, а найперше - суздальському князю Юрію Долгорукому, який ще у 1142 році намагався організувати похід на південь.

24 липня 1149 року Юрій Долгорукий із суздальським військом виступив на Київ. Бойові дії тривали з поперемінним успіхом - столиця переходила з рук у руки.

Ключовим епізодом війни стала оборона Києва у травні 1151 року. Київський князь провів блискучий маневр: облаштував фальшивий табір і пішов нічним форсованим маршем на Київ.

Зупинивши ворогів біля річки Либідь, кияни відтіснили їх на південний захід. У запеклому вирішальному бою на Перепетовому полі загинуло дуже багато суздальців, чимало їх потонуло під час втечі в річці Руть.

Війська Юрія Долгорукого та його союзників були розгромлені й суздальський князь перестав претендувати на Велике князівство Київське до смерті Ізяслава Мстиславича. Навіть зайнявши Київ потому ще раз, він залишився для киян чужинцем. Ненависть киян була направлена не лише на нього особисто, а й на його військо, яке прийшло із Суздальської землі - центру сучасної росії.

За матеріалами АрміяInform

Початок мародерскої традиції московитів (1169 рік)

1169 рік може вважатися початком мародерської традиції московітів. Захопивши Київ, Андрій Боголюбський віддав місто на триденне розграбування своїм військам. Було пограбовано та спалено житлові квартали, значну кількість церков та монастирів. Викрали з Києва не тільки церковне начиння, а й чимало власності звичайних киян. Під час цього погрому, серед іншого, була викрадена й Свята ікона Божої Матері Вишгородської, яка згодом буде названа «Володимирською іконою Пресвятої Богородиці». Цей образ досі вважається «найбільшою святинею росії».

Як пише літописець: «Суздальці так зруйнували у 1169 році Київ, що татари не мали вже що руйнувати 1240 року».

За матеріалами АрміяInform

Облога Вишгорода (1173 рік)

Князі Мстислав, Рюрик і Давид Ростиславичі, які запанували в Києві невдовзі після смерті Володимира Мстиславича, у 1173 році відмовилися коритися володимирському князю Андрію Боголюбському і постригли бороду його послу.

Через цю зухвалість Боголюбський вирішив провчити киян і організував каральну «спецоперацію». На Київ вирушило 50-тисячне військо під командуванням брата князя Всеволода Юрійовича, в якому, крім володимиро-суздальських полків, були сили Муромського, Рязанського, Турівського, Полоцького, Городенського князівств та Новгорода.

Коли стало відомо, що вороже військо підходить до Києва, князь Мстислав Ростиславич ухвалив рішення не захищати нещодавно зруйновану столицю. Князівські війська заперлись у навколишніх фортецях - Рюрик сів у Білгороді, Мстислав у Вишгороді, а Давид поїхав на Волинь просити військової допомоги.

Така стратегія виявилася дуже вдалою: зайшовши до Києва ворожі війська обтяжилися здобиччю та почали пірувати, що негативно вплинуло на їхню боєздатність. А маленькі містечка, що мали потужні мури та вдосталь запасів продовольства, змогли витримати дев’ять тижнів облоги, допоки не надійшла допомога із заходу.

У ніч на 19 грудня 1173 року під Вишгородом 50-тисячне військо північних і північно-східних князів було дощенту розгромлене українцями під командуванням Мстислава Ростиславича та луцького князя Ярослава Ізяславича, який після перемоги став великим київським князем. Одна частина ворогів була перебита, інші, втікаючи, потонули в холодному Дніпрі. Це була помста володимиро-суздальцям за руйнування Києва у 1169 році. 50 тисяч полягло лише в одній битві. Це була настільки відчутна поразка, після якої північно-східні сусіди кілька століть боялися навіть думати про захоплення Києва.

Крім того, її наслідком стала змова заліської знаті та вбивство Андрія Боголюбського. Зневага до князя з боку залісців була така, що лише полонений у 1169 році киянин подбав про християнські обряди над тілом убитого та похорон.

Саме Перемога під Вишгородом стала переломною подією, що об’єднала ядро майбутньої України - Київське, Волинське та Галицьке князівства. Доречі, перша згадка про Україну в «Літописі Руському» датується 1187 роком.

За матеріалами АрміяInform

1362 року, після звільнення південних земель Правобережжя України від Золотої Орди, українські землі відійшли до Великого князівства Литовського, яке стало спільною державою сучасних литовців, білорусів і українців – найбільшою країною тогочасної Європи.

Битва під Оршею (1514 рік)

На початку XVI століття московське царство, яке щойно перейшло від Золотої Орди до власної держави, почало зазіхати на землі білорусі й України. На захист країни було зібрано військо, до складу якого входили литовці, білоруси, українці, серби, кримські татари, поляки, угорці та німці. Очолив армію волинський князь Костянтин Іванович Острозький, на той час Гетьман Великого князівства Литовського, Руського, Жемайтійського і Королівства Польського.

Влітку 1514 року, після місячної облоги, московська армія захопила Смоленськ і наприкінці серпня вийшла на лівий берег Дніпра неподалік Орші. Тим часом вдалося зібрати польсько-литовське військо, метою якого було відновити втрачені землі і фортеці Смоленщини, захоплені москвою. У ніч проти 8 вересня 1514 року військо Великого князівства Литовського навело через Дніпро навпроти Орші наплавні мости на діжках і переправилося на лівий берег. На світанку московське військо на чолі з воєводою Іваном Челядніним атакувало Костянтина Острозького, намагаючись відрізати його від плавучих мостів, однак союзники зуміли відбити напад. Уже опівдні руські та литовські вершники вдали, що відступають і завели московську кінноту під залп своїх гармат. Її потім атакував резервний загін із засідки у прибережному лісі. Під натиском війська Острозького московська кіннота відступила на багнистий берег річки Кропивни між Оршею та Дубровною і там майже вся була знищена. Атака польських гусарів довершила розгром московської армії, хоча погоня за її окремими частинами, що тікали до Смоленська, тривала аж до ночі. 8 вересня 1514 року 15-тисячне військо під командуванням князя Костянтина Івановича Острозького розгромило московське військо. Цвіт армії московського царя, незважаючи на його значну чисельну перевагу, був знищений.

Укладач - директор ЦБ ім. І.Я. Франка Олена МУНТЯНОВА.

Коментарi